<із семестрового завдання на перформансі>
Коли уламок ракети впав на Академію мистецтв ім. Бойчука, вона вийшла з його картини і пішла по світу. Перше, що вона побачила, це руїни Академії, шматки порваних полотен та уламки керамічних виробів, перемішані з пилом та цеглою.
Вона не здивувалася, адже бачила це раніше - сто років тому, коли радянська влада під корінь винищувала школу Михайла Бойчука та фізично - всіх її представників з їх творами.
Гафія, як і більшість зображених на полотнах бойчукістів жінок – це узагальнений образ українки, монументальний як візантійська фреска, статичний як готична ікона, колоритний, як живопис ренесансу.
Вона селянка, адже Бойчук та його учні прагнули зображати простих людей у їх діяльності, і сама діяльність набувала монументальних, узагальнених та майже магічних рис.
Гафія пішла бродити світом у своїй простій одежі, з коромислом глечиків із молоком. Вона була на ринку, йшла лісом боса, йшла Карловим мостом і центром Праги, намагаючись не розлити молоко. Вона робила свої звичайні справи: гончарила, співала, накладала дрова у піч. Носила воду із річки. Заплітала собі коси.
(
)
