Вже другий рік у нас на перетримці знаходиться врятована маленьким цуценям собачка Бона. Це прекрасне створіння настільки вписалось у нашу сім'ю, що в минулому житті я би її обов'язково залишила собі. Але - не тепер. Війна відібрала роботу, ресурси та здоров'я. Тут не те що нову собачку утримувати немає за що. Тут аби тих, хто вже багато років із нами, прогодувати та пролікувати вчасно. Тому Бона лишається чужою. Вона і досі не знає, куди поїде знайомитись зі своїм справжнім домом. Схоже, в Україні таку собачку ніхто не хоче брати: не породиста, завелика, багато їстиме, та й доросла вже. Людям подавай цуценятко, щоб цікаво було погратися. А виросте - може, й назад повернуть, якщо щось не сподобається... Ех, важкі бувають випадки прилаштування ось таких бідось.
Хоча Бона особисто для мене є взірцем адекватного песика із міцною нервовою системою. Не зірвана ніякими дресируваннями, покараннями, дуже чемна, розумна собачка. Породисті, яких я все життя тримала, навіть близько не стоять у порівнянні з Боночкою. Там вічно у мене щось було не так: то собак боїться, то на людей кидається, то зациклена на апортуванні і нічого більше на світі не сприймає... Як згадаю, - ого, великий шлях помилок позаду! 😊 І навіть наш Хенк, здавалося б, мав би брати приклад із бони та ставати врівноваженим. Так ні: він страшенно боїться грози. Так, окупація із її обстрілами 'допомогла' йому і посилила цей страх. Але ж вже пройшло багато часу, і Бона ніколи не лякається грому. Міг би вже зрозуміти, що це - не страшно. Так ні: боїться... 🙁
Отже, - Боні потрібен дім. Моя зооволонтерша почала рекламувати собачку як здатну виїхати навіть в Європу, якщо там знайдуться бажаючі завести собі вірного друга. І ось маємо першу заявку. Одна із німецьких родин захотіла собі нашу Боночку! Їм дуже сподобалася і її краса, і здатність до навчання, і дружелюбність до песиків та котиків. От тільки одне питання їх турбувало: як Бона сприйме їхніх дітей-підлітків. Тому вони попросили зняти відео, де би я Бону підвела до чужих хлопців тинейджерського віку. Щоб побачити реакцію собачки.
Ех. Ну й задачка! Я ж живу на дачах. Де тут ті тинейджери? Одні пенсіонери, і то через п'ять хат!
Чекала-чекала я вихідних. А раптом таки зустріну когось у нас на вулицях. Все ж таки на вихідні люди приїжджають, може й пощастить мені із відео.
Пощастило!
В останню мить.
В неділю увечері.
Полверталися ми із прогулянки лісом. І зустріли аж двох хлопчиків!
Тепер відео вже у німецькій родині. А я з нетерпінням чекаю кінцевого результату: Боні потрібен дім!!!
