Він був скульптором, що створював не просто статуї, а цілий світ, де краса і таємниця зливались у незбагненному єдності. Його роботи завжди дивували, але й лякали. Вони були статуями жінок у полігональних масках кроликів — фігури, що поєднували неймовірну реалістичність з дивовижною абстракцією. Кожен штрих долота на мармуровій або гіпсовій поверхні був наче частиною його душі, а кожен вигин драпіровки — мов невидимий рух, який він не міг затримати.
Ті статуї були безмовними, але в їхніх очах можна було побачити щось більше, ніж просто камінь чи гіпс — там була таємниця, що відштовхувала і водночас притягувала. Їхні поліровані поверхні здавались ідеальними, але тріщини, що з’являлись з часом, розповідали іншу історію: історію скульптора, який не боявся залишити сліди, які відкривають душу його твору.
І так, кожна з цих статуй мовчки стояла в його майстерні, як пам'ять про часи, коли він прагнув досягти чогось більше, але втратив себе в пошуках досконалості. Чи були вони лише його переконанням про жіночу силу, чи вони відображали його власну боротьбу? Можливо, лише сам він знав.
