•••
Тонке передчуття весни.
Останній сніг і перша квітка.
Хтось звечора майстерно виткав
Пронизані промінням сни.
І кожен з нас — частина гри.
Вчимось від звіра чи пташини
Вертати з вирію, з чужини,
На світ вилазити з нори.
І хоч не хоч, таки живеш,
Вдивляючись у танці смерті,
І ліпиш дні й думки подерті
У щось привабливе більш-менш.
Воно ж бо легше між квіток.
Лікує ліс і вітру легіт.
Весна як альфа і омега.
Старих легенд новий виток.
Напевне їй болить цей світ,
В якому сіють кривду люди.
Але весна здіймає груди
І сіє на руїнах первоцвіт.
