Мммм, гори завжди чарували мене своєю таємницею. Але недооцінювати гірські походи неможна, адже окрім прекрасної прогулянки, гори це завжди ще й загартовування духу, сили, фізичної і психологічної.
Адже не кожен похід це пів години ходьби по тротуару вверх,а це ще й звивисті стежки, іноді непролазні кущі, а іноді гірська галька, яка заважає не просто іти а навіть ступити крок, сковзаючи по схилу, створюючи небезпеку.
Тому той, хто захоплюється горами, напевне добре знає, що це вишкіл. Хоча був у мене одного разу похід на одну з вершин десь за кордоном, на яку ми виїхали автобусом по крутому схилу, а потім просто серпантином піднімались по добряче вимощеній стежці, де ти просто ідеш по дорозі, абсолютно не усвідомлюючи і не оцінюючи висоти.
Але вже коли настав час підніматись на сам пік вершини, то трішки став відкриватись горизонт і краєвиди, які були засаджені кущами і квітами....ну екзотично, на всі б вершини так підніматись))))
