Перший раз я поїхала за кордон в 20 років. Так вийшло, що моя мама на той момент працювала на Сицилії. А для того, щоб мене туди забрати гостювати, вона зробила мені документи на роботу, інакше було ніяк.
Їхала я спочатку потягом до Чернівців, а далі маршруткою. Серед водіїв був один дядько Ваня, здоровяк з вусами, але добрячий страшно. По дорозі усе намагався нагодувати мене шинкою з хлібом, бо ж у Києві тому геть не годують, якесь я худе типу 😅Та він ще не знав, як Світланка буде їсти піццу у мами, а заїдати морозивком.
Таке морозиво як там в Києві не готували на той момент.
Піцца то окремий шедевр 😋
Продовжу про поїздку, а то їжа завжди мене переманює. Так ось, щоб ви розуміли, остання зупинка на території нашої держави, то був дерев'яний туалет вздовж дороги 🙈А ось наступна зупинка на заправці іншої держави, де я була шокована сервісом.
По дорозі ми проїзджали багато тунелів , тому що гори. Неймовірно гарно і заворожуюче, ну і в ті роки їхати дві доби не було напряжно.
В Ріпосто мені було цікаве усе, на той момент вони жили краще нас, честно кажуче. Але коли ми там були в 2018 році, то я зрозуміла, що вони явно без прогресу, бо усе таке саме і залишилось. А ось Київ суттєво прогресував у моді, закладах, світогляді людей (а особливо молоді).
Але в Києві немає такого моря, чистого і теплого, обожнюю..