Друзі, сьогодні у мене спонтанний пост-прогулянка. Йду куди ноги дивляться. Фотографую без роздумів, без пошуків ідеального кадру. Ловлю момент. Стараюсь не думати думки, бо це в мене погано виходить:)
Споглядання анемон мені дуже потрібно, щоб вижити в цьому дивному світі. Ідеальний варіант — це ліс, без людей, але зі співом птахів. Але часом в очікуванні ідеальної нагоди можна пропустити саме цвітіння цих чарівних квітів весни. Тієї весни, коли навколо вже квітнуть фруктові дерева, але буки та інші жителі лісу ще майже голі і чорні. І це ще більше підкреслює оту красу ранніх квітів.
Сьогодні у мене демо-версія, а саме прогулянка в парк Залізні води, що неподалік від мого дому. Це дійсно як пробник дикої природи. Парк складається з кількох частин, між якими глибокі яри. Окрім "культурної" частини з алеями та лавками, тут є багато закапелків з протоптаними стежками, поваленими деревами і полянами з квітів.
В основному тут ростуть дерева які мабуть є місцевими "жителями", тобто бунт, грати, дуби і трохи хвойних. Абсолютно однаковий ліс у моєму селі, тому оцей парк мене рятує від ностальгії!
В долині чути рух транспорту та гучні голоси людей, раніше мене це реально дратувало, але життя в селі дало мені вдосталь дикої природи!
Отож я абстрагуюсь від звуків великого міста і просто насолоджуюсь тендітною красою. Ряст, жовта "пшеничка", анемони, зірочки... Їхній аромат змішується з ароматом дерев які цвітуть поодаль. Постійне відчуття, що тут пройшла купа людей облита з ніг до голови парфумами. Іноді здається, що пахне шампунь.
Цей запах — це те що неможливо передати. Отож я надіюсь на вашу уяву...
