Мені здається, що кожне місто зараз має свої місця скорботи - меморіальні дошки на честь молодих хлопців ЗСУ, назви вулиць чи алеї пам'яті, а також просто виймаючі зсередини будь яке серце, коли дивишся на мурали на вулицях міста. Адже ті обличчя не посміхалися у відповідь, їхній погляд пустий і вічний, закутий в стіну. Такі мурали зустрічаються майже в кожному кварталі міста, і коли все ж таки з'являється малюнок на іншу тематику, він аж сприймається дико, не в тему.
Я довго роздивлялась слонів, які щось тягнуть на своїх спинах, якогось змісту певне глибоко шукаючи. Та певне це був просто не мій мантрівський день, чи час, який би спонукав до якоїсь філософії. Можливо, вразив швидше розмах такого твору, адже це 14 поверхівка, і створити таку ідею на величезній стіні певне дуже не просто. Та автор щось хотів донести, і це вже велика сила. А вам і мені напевне теж - до роздумів))) а взагалі головне,що він не виглядає як якась дика пляма, такий спокійний, в пастельних тонах, привертає увагу, та не відволікає. Думаю, тут все гармонійно))) Хто захоче поділитись роздумами про ідею намальованого - пишіть)
