Краса, краса, і якось на цьому починає бракувати слів. Адже крім завороженості від вигляду, від того спокою, яке тут панує, від якогось впевненого завтра я розумію, що вже ніколи такого не буде в нашій країні..... Хоча, можливо, колись, та певне ми цього вже не побачимо.... і так гірко стає.
Адже життя дається тільки раз, і ми вже стільки втратили, стільки не змогли реалізувати, стільки всього не покажемо нашим дітям через війну, яка панує в нас, через страх спати, через відсутність тієї впевненості, яка є в цьому місті. Як жаль, що так багато людей, які можуть чимось допомогти не розуміють цього. Не розуміють чому плачуть матері, дивлячись на своїх синів, чому плачуть матері, дивлясись на своїх новонароджених дітей, чому стільки сліз....бо ніхто не знає що буде завтра, що буде через кілька хвилин після ввімкнення повітряної тривоги.
І знову виринає думка про те, що добре там, де нас немає...як би ми не намагалися створити навколо себе спокій, тепло і затишок, нічого не буде без миру в країні. Насолоджуйтесь кожною звилиною, якщо ви вмієте і можете це робити. Адже краса всюди.
