Наші найулюбленіші поїздки вихідного дня на риболовлю давно стали рідкістю. Російські 'брати' 'звільнили' нас від цього щастя... Війна відібрала колишні можливості, а воєнний стан не дозволяє вже третій рік рибалити в улюблених місцях із човна. Тому при першій же можливості ми намагаємось хоч на пару годинок вирватись на найближчу річку, на зачаровану Десну. Зараз саме сезон ходу плітки, і якщо натрапити на правильне місце цього 'ходу', то можна гарно наловити рибки.
От тільки при всіх змінах у житті народні прикмети ніхто не відміняв. 😉😁
Перша перепона на нашому шляху трапилася вже через хвилин 10. Нас зупинили наші славні робітники ДПС, колишні ДАІ. От назву змінили, а прикмета залишилась! Бо будь- якого рибалку запитай, і він скаже: при зустрічі з ДАІшниками по дорозі на риболовлю можна розвертатися і їхати додому: риби не буде. 🙃 Те ж саме сказав і мій чоловік, як тільки нас відпустили після пару слів дружньої розмови. Навіть не перевіряли нічого, просто так зупинили. По приколу. А настрій зіпсований. 🙁
Десна зустріла нас майже повністю зайнятим рибалками берегом. Влаштувалися у маленькому 'віконці', де плавала пара качок. От це і врятувало мене від нудного проведення часу: за ними дуже цікаво було спостерігати, поки риба не клювала.
А риба так і не клювала. А коли ми вирішили підкріпитись, я із здивуванням констатувала, що порушено ще одну погану прикмету! Виявляється, я взяла для бутербродів паштет... із риби! А це, згідно з рибальськими прикметами, - вірний шлях до невдачі. Жодна рибинка не клюне, кажуть. Так воно і сталося у нас: навіть руки рибою не пахнуть. Тільки паштетом. 😂
Погрівши свої лиця теплим сонечком, обвітривши їх річковим вітерцем, зібралися ми, і поїхали додому. Наступного разу вирішили: рибні страви із собою не беремо. А від ДПС, мабуть, будемо втікати. 🤣
