Я не повірила своїм очам, коли побачила таку штукенцію по дорозі додому. Останній раз ходила цим шляхом ще взимку, і тут був пустир. Але тепер передімною стояв гарний будиночок з прозорими вікнами, через які нічого не видно ззовні, але вигляд зачаровує.
Виявляється цей гарний і милий будиночок не що інше як "Сон на вуликах", або як його гарно називають, мені аж вимовити важко вуликотерапія. Базується на тому, що ми вступаємо в контакт з бджолами, точніше з цілим їхнім роєм, який гуде під ароматними дошками і заспокоює цим. Чесно кажучи, мені аж захотілось зайти і просто вдихнути цей аромат воску чи меду, чи чогось, що одразу виринуло в моїй уяві.
