У маленькому селі, де літо було яскравим і повним квітів, жила дівчина на ім'я Олена. Вона любила вечори, коли сонце тихо сідало за горизонт, а небо переливалося всіма відтінками рожевого та оранжевого. Луг, що простягався за її будинком, був улюбленим місцем для прогулянок.
Одного літнього вечора, коли повітря було наповнене ароматом свіжоскошеної трави, Олена вийшла на прогулянку. Кульбаби, як маленькі сонечка, прикрашали зелений килим лугу, а їхні пухнасті парашутики чекали на вітер, щоб відправитися в подорож.
Вітер почав набирати силу, і парашутики злетіли у повітря, наче маленькі феї. Олена закружляла разом з ними, підкидаючи вгору руки і дозволяючи вітру вести її у танці. Вона закривала очі і уявляла, що може летіти, відчуваючи легкість і свободу.
У своїх мріях вона бачила далекі країни, моря та океани, гори, що підносяться до небес, і міста, повні чудес. Кожен парашутик був для неї обіцянкою пригоди, нового знайомства, історії, яку вона ще не чула.
Коли вітер стихав, Олена поверталася до реальності, але в її серці залишалася радість від мрій, які вона встигла побачити. І вона знала, що завтра знову прийде на луг, щоб танцювати з вітром і мріяти, бо саме тут вона відчувала себе по-справжньому щасливою.
Зображення згенеровані нейронною мережею Leonardo.ai.