Іноді, дуже рідко, я ходжу в театр або в кіно... Так, хочеться частіше.
Я стала більш прискіпливою. Я стала більш вразливою і не можу дивитися твори мистецтва, в яких погане завершення. Хочеться бачити світло в кінці тунелю. Подруга запросила мене на виставу з досить інтригуючою назвою "Вороги. Історія кохання". Я дуже сподівалася, що вкінці ті герої не повбивають один одного.
У нас були квитки на другому балконі і що цікаво зал був повністю заповнений, хоч це далеко не прем'єра. Не дивно, бо цю виставу поставив новий режисер театру Заньковецької.
Одразу привабили декорації та музика з єврейськими мотивами.
Вистава поставлена за мотивами книги відомого письменника Іцхака Зінгера.
Йдеться про період після другої світової війни і кількох представників єврейського народу, яким вдалося пережити нацизм і емігрувати з Європи до Америки. Головний персонаж — письменник, знавець священних писань та традицій. Саме тому основна декорація це величезні стелажі з книгами. Також книги хаотично розкидані по підлозі... Це мало би бути джерелом мудрості і сили. Але наш герой зовсім загублений у просторі.
Він одружений з жінкою, яка переховувала його від нацистів та врятувала цим життя. Це було одруження без справжнього кохання, з почуття обов'язку... Отож, наш герой шукає гострих відчуттів, завівши коханку. Коханка теж має великий "послужний список" з чоловіків.
І поки письменник живе на два фронти, то з'являється його... померла перша дружина. Кілька років тому їй вдалося вижити під час розстрілу, але на жаль втратила двох дітей.
Отож тепер чоловік змушений діяти вже на три фронти. Кожна з "дружин" вимагає щоб він нарешті зробив вибір!
Один з найбільш крутих моментів — це балетний номер, де чоловіки поступово скидають з себе одяг та кидають у героя. Триває десь до 5 хвилин і поступово чоловіки лишаються в самій нижній білизні... Це посилання на інший твір, єврейський балет, як я прочитала в критичній статті. Особисто в мене асоціація зі старовинними способом покарання, який описаний в Біблії. Перелюбників або й інших злочинців карали забиванням каміння...
На жаль у другій дії полегшення чи розв'язки не настало... В певний момент герой вже почав дратувати. Не можу сказати, що він мені сподобався ззовні. Тому важко було зрозуміти, чому ці бідні жінки так за ним бігають... Ймовірно, у оригіналі тобто в книзі є більш описані думки та емоції всіх героїв, отож вона сприймається по-іншому.
А тут бачиш безхарактерного чоловіка, яким "грають у футбол". З іншого боку, якщо ця історія мене дратує, то можливо проблема також в мені? І я теж чимось схожа на головного героя...
Наприкінці вистави він лишається роздоріжжі.
Якщо чесно, саме зараз в період війни, мене цікавлять більш сильні цілісні, мужні чоловік і жінки. Саме такі, які захищають нашу країну від ворога.
Але на жаль крім них є ще й інші люди. Кажуть, що ця вистава про те, що життя після війни триває. І його проживають як герої, так і не-герої. В кожного свій досвід...
Після вистави ми з двома подругами пішли іще трішки перекусити. Я мало тямлю у сучасних закладах. Моє місто змінюється щодня. Отож у кафе східної їжі Noa я ще не була.
Смачно, хоча і незвично. Дорого, але порцію можна взяти на двох людей. Порції велетенські.
Інтер'єр у стилі мінімалізму. Досить цікаво.
Такий вечір... Світла вкінці тунелю я на жаль так і не побачила. Але принаймні настрій лишився рівним.
