Трохи про спогади мандрів окупованими містами, та фото, які залишилися після них.
Я стою на березі Айдару, слухаю, як тихо шумить вода, і вдихаю свіже повітря, наповнене запахом весняної землі. Я мандрівник, який завжди шукає відповіді в минулому. Старобільськ, невелике місто в Луганській області України, для мене — не просто назва на карті, а жива оповідь, що розкриває свої таємниці тим, хто готовий їх слухати. Сьогодні я хочу повести вас у подорож крізь століття, спираючись на історичні згадки, які я збирав, досліджуючи це місце. Давайте разом відкриємо Старобільськ — від його витоків до сьогодення.
Початки: як усе починалося
Коли я вперше взявся досліджувати історію Старобільська, мене вразило, наскільки глибоко сягає його коріння. У документах місто згадується як засноване в 1686 році, але назва натякає на щось давніше. У старих записах я натрапив на поселення Більська Слобода — так, можливо, називався Старобільськ у свої перші роки. Є версія, що цю назву пов’язують із Богданом Бельським, представником родини Литвин Бельських. Наприкінці XVI століття він будував фортецю поблизу річки Сіверський Донець, і я уявляю, як він стояв на цих землях, розмірковуючи, як укріпити цей край від ворогів. Але є й простіше пояснення: "Старобільськ" може означати "Стара Біла" — старе біле поселення, що виросло на берегах Айдару.
Тут, на цій землі, я відчуваю подих XVII століття. Тоді це був край слобід, де оселялися козаки й селяни, шукаючи волі й нового життя. Старобільськ ще не був містом у сучасному розумінні — просто невеликим поселенням, яке поступово розросталося вздовж річки, що стала його основою.
XIX століття: духовний осередок
Одного разу, переглядаючи архіви, я натрапив на цікаву згадку: у 1851 році в Старобільську заснували монастир "Радість усім скорботним". Я вирішив відвідати це місце. Хоча від первинних будівель майже нічого не лишилося, а монастир пережив закриття в радянські часи, його відродження в 1995 році повернуло сюди життя. Стоячи на території монастиря, я уявляю, як у XIX столітті сюди йшли люди з усього краю — за підтримкою, за вірою. Цей монастир став не просто релігійним центром, а й осередком духовного життя, де зберігалися традиції й знання. Для мене це місце — символ того, як Старобільськ у ті часи починав набувати ваги в регіоні.
XX століття: випробування війною
Коли я заглибився в історію XX століття, Старобільськ розкрив мені свої трагічні сторінки. Під час Другої світової війни, у 1939–1940 роках, тут діяв табір для польських військовополонених. Я читав, як тисячі людей пройшли через ці стіни, і як у 1944 році виявили масові поховання — свідчення жорстокості тих часів. Стоячи на тихій вулиці Старобільська, я намагаюся уявити, як це місто переживало окупацію, як люди ховалися від бомб і чекали визволення. У 1938 році Старобільськ отримав статус міста, але справжнє визнання прийшло з випробуваннями, які він витримав.
Пізніше, у 2014 році, Старобільськ знову опинився в центрі подій. Я дізнався, що сюди переїхав Луганський національний університет імені Тараса Шевченка через конфлікт у Донбасі. Уявіть: тисячі студентів і викладачів знайшли тут прихисток, а місто стало для них новим домом. Але в 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, Старобільськ окупували російські війська — 2 березня, як свідчать записи. Я читав звіти про життя під окупацією: обмеження свобод, допити, брак ліків. Це болісно, але я вірю, що історія цього міста ще не завершена.
Чому Старобільськ особливий?
Досліджуючи це місто, я часто запитував себе: що робить його унікальним? Мабуть, це поєднання простоти й глибини. Тут є монастир, який століттями був духовним маяком. Є сліди війни, що нагадують про ціну свободи. Є економіка, яка тримається на переробці продуктів — елеватори, олійні заводи, молочні підприємства. Я бачив згадки про меморіал українським солдатам, загиблим у 2014 році біля Щастя, і це ще один штрих до портрета міста, яке не здається.
Назва "Старобільськ" для мене — це не просто слово. Це відгомін Більської Слободи, можливо, пов’язаної з Богданом Бельським, або ж просте "Стара Біла", що відображає давнину цих земель. Але що б не стояло за назвою, я відчуваю, що це місто — як стара книга, яку я відкриваю знову й знову.
Сьогоднішній Старобільськ
Зараз, у березні 2025 року, я знаю, що Старобільськ залишається під окупацією. Університет, який колись гудів життям, мовчить — його будівлі, ймовірно, зайняті чужими силами. Я вірю, що одного дня він знову стане вільним, і я зможу повернутися сюди, щоб побачити, як Айдар віддзеркалює мирне небо.
Стоячи там, я відчував зв’язок із тими, хто жив тут століття тому. Старобільськ — це не просто історія в підручниках. Це місце, де кожен камінь, кожна вулиця шепоче про минуле.