Щось настрій кепський, ну точніше був, були деякі сімейні непорозуміння, але ми їх владнали. Але причини залишилися і усунути їх значно важче. Проте якось не личить бути похмурим та злим у такий прекрасний весняний день, коли все цвіте і росте на очах. Зараз температура така, як у травні, а може вже й у червні, але дивлячись на квітуючі сади, розуміє, що весна - це пора юності та нового життя, нове зростає і замінює старе, старе відходить і зникає. І лиш спогади залигаються. Іноді ці спогади настільки часті та явні, що ти їх не сприймаєш їх як спогади. А потім зробиш фото і бачиш - так, це спогад, застиглий перед очима. Ось на цьому фото батьківський дім, де я виріс і де пройшло моє дитинство та юність. Зараз я одружився і збудував новий дім поруч, де живу я з дружиною та трьома дітьми, а з батьками залишилася моя сестра з чоловіком та сином. Можливо вони теж би не проти жити окремо, але коштів на новий дім треба дуже багато 🙁. То ж ми начебто і дуже близько, але іноді там багато справ, троє дітей, одному з яких 5 місяців вимагають дуже багато уваги (бо потрібно заробляти кошти щоб якісь мінімальні потреби покривати), що по кілька днів не бачимося, особливо зимою, бо влітку майже напевно зустрічаємося на городі 🙂.
Але я все одно радий, що я живу там де живу, я маю можливість насолоджуватися природою просто із власного подвір'я, робити купу гарних фото і слухати зараз навесні безлімітно спів пташок. Життя прекрасно, просто ми іноді не помічаємо його загрижені купую побутових проблем. А потім варто опинитися за мить до його втрати, всього навсього декілька сот кілометрів на схід і розумієш, що всі проблеми до того дрібні і не варті того, щоб вони псували вам настрій. Вирішувати - так, треба, просто не дати їм себе подолати, от і усе.
